Етюд осінній

(11 оценок)

Не відірвав відрізав не лишилось, забуду
Етюд осінній пейзаж безлюдний
Душею в грудні на полюси прикутий
Можливо скрутно, зате пейзаж етюдний

Пейзажі осінь, ти їх так давно чекала
На мене чекала, чекала – чеканила – чаю?
Поговорили б, напевно так було б і краще
І це не літо, тут під ногами завжди каша

А в голові, я знову бачу ті сни
Про які говорив, міцно жав руку тобі
Хочу бути поруч та засинаючи у чужому домі
С тобою я на морі, с тобою моя доля

Проходять дні, а я згасаю, знову осінь
Знову кидає листя, прямо нам під ноги
Оці дороги, треба забути зовсім
І я не бачив, а так мріяв – я вдома

Мовчіть слова, страх підступний бачу
Я бачу ваші страхи, і знову за вікном дощ
І так страшно, що не навчився довіряти
Дай я договорю, а ти поки помовч

Жовто-червоний одяг, і очі у неї сірі
Заграв світанок, в сивому тумані
Це не руїни – це пейзаж осінній
Котрий знову спостерігає за нами

Літо пройшло закрило за собою двері
Здорова осінь, модельною ходою по панелі
Кружляєш знову, зовеш у танець хмільний
Ти ж розумієш хто я? для чого ці понти

Все так, жовтень листопад
Скоро 27, і б’є за набатом набат
До старості Вам всім не можу я бути другим
Кіровоград, восьма, говоримо з братом сидим

Говоримо про осінь, про мій Інгул, про нашу Вись
Мені потрібно бути там, не можу серед крис
Не звик, мирись, бийся – вітер він бриз
Я в літо хочу, додому я тут скис

Та схаменись, зіжми в кулак волю
Пальців правої руки вистачить пізнати хто воїн
Етюд осінній, алкоголь у магазині
Нервів чесно лишилось лиш на мізинець у дитини

Сувора днина, ніч за вікном, один я
А ніч не гасне, сильнішою стає і лине
Цей бій дощу, то затихає, то сильніше
Ніч кутає чаєм, блокнот, ручка і книжка
Здорова осінь, ти як завжди у жовтні
Алеями твоїми, мріяв про хвилини кльові
Чого ж не просто, а так твій листок закрутило
Кружляє знову, знову кружляє, знову тихо

Не відірвав відрізав не лишилось забуду
Етюд осінній, пейзаж безлюдний
Душею в грудні, на полюсі прикутий
Можливо скрутно, зате пейзаж етюдний

Пішло вже літо, зайшла осінь до кімнати
Ти ж розумієш, пройшло не так багато часу
Міняється вода, люди вони ростуть
Не вміємо прощати, але не в цьому суть

Оті алеї, для чого розкриваєш душу
Осінь, не пригублю, тільки понадкушую
Так жити мушу, тому і надавлю на важіль
Тобою лиш болію, потім лікую кашель

Для чого скажеш? Та так щоб поговорити
Сама все бачиш, тут просто треба любити
Потім з цим жити, і так є за що молитись
Часто газуєш, можна не спинитись

А ти давай осінь, кружляй для мене свій танок
Крутись як рибка, спіймалась на гачок разок
Оця картина банальна, дощ і алея
Тут я один, закрили за мною двері

Не відірвав відрізав, не лишилось забуду
Етюд осінній пейзаж безлюдний
Душею в грудні, на полюсі прикутий
Можливо скрутно, зате пейзаж етюдний

                 
                                            Олег Александрович Коновалов, 2012

Добавить комментарий


Это интересно

загрузка...